субота, 9 червня 2012 р.

Квартал Магнолія.Глава 10. Нічні сорочки.

Глава 10. Нічні сорочки.

Найбільшою трудністю при поступанні до лікарні були нічні сорочки. Дома ви можете лягти спати в спідниці чи в старій літній сукні. Але ви не можете одягати такі речі, коли ви маєте сідати і ліжку в палаті, де всі инші жінки мають мереживні сорочки і ошатні, як на картинці з модного журналу.
Але де було мамі роздобути хоча б дві пристойні нічні сорочки, не кажучи вже про ті чотири, які треба мати за існуючими в лікарні правилами.
“У мене є кофтинка, яку я можу одягати в ліжку,” сказала мама до Еллі, і у мене є одна нічна сорочка, але це все. Знаєш, Ґлоріє, у мене ніколи не було справді ошатної нічної сорочки, однієї з тих чудових речей, які можна бачити у вітринах. Минулого тижня я бачила таку, блідо голубу, з маленькими смужками мережива.”
Коли місіс Кроулі почула про труднощі мами, вона пообіцяла позичити мамі одну зі своїх нічних сорочок, які вона одягала, коли лягла до лікарня через хворі ноги.
“Вона мене так виручить,” пояснила мама Еллі, тому що якщо ти не можеш взяти достатню кількість речей, вони змушують тебе одягати ті жахливі старі лікарняні нічні сорочки. Я б померла з сорому, якби я була змушена одну з них.”
Ще одну сорочку прислала бабуся, але вона була така старомодна, що мама сказала, просто не може одягти її.
“Чи можемо ми трішки переробити її?”, спитала Еллі, але вона знала, що це безнадійно. Ані мама, ані вона не були гарними кравчинями.
“Я ходитиму на уроки рукоділля,” сказала Дорін. “Вчитель поможе мені з цим.” Дорін була вправною у шитті і рукоділлі.
“Я не певна, що це можна зробити,” сказала мама.
Думка про лікарню та инших жінок в палаті, які дивилися б на неї з презирством, змусила маму піти на пошту і зняти тридцять шилінґів з її невеликих заощаджень. За ці гроші вона придбала гарну рожеву нічну сорочку з мереживом.
“Ти забиратимеш мої речі додому і швидко їх пратимеш”, сказала вона Еллі.
Останнього вечора місіс Кроулі і місіс Доерті завітали побажати мамі удачі і дати їй кілька порад щодо життя в лікарні. Маленьку валізу мами було вже спаковано, але вона відчинила її знов, щоб показати жінкам її ночнушки — нову та ту, яку переробила Дорін.
Скоро прийшов тато. Він приніс пакунок і мав такий сором'язливий вигляд, що жінки не могли стримати посмішки.
“Я тобі дещо приніс, Мардж”, пробурмотів він, поклав пакунок на стіл і одразу пішов на кухню митися. Мама хвилюючись, тремтячими пальцями відкрила пакунок. У пакунку була блакитна нічнушка, точно така, яку вона описала Еллі.
“Ох!”, з захопленням вигукнула вона.
“Я сказала татові, що ти хтіла її!”, пританцьовуючи, крикнула Еллі. “Хіба це не чудово?”
“Добрий старий тато!”, крикнула мама. Її очі сяяли, а бліді щоки почервоніли. “Ну ось! Тепер я зможу сидіти з иншими жінками і виглядати так само ошатно, як вони. Одну секунду, Альфе Бернерс, ти отримаєш за це поцілунка, хочеш ти того чи ні.” І вона побігла в кухню і поцілувала тата, який був ще мокрий від миття.
“Хіба це не прекрасно?”, виголосила місіс Доерті. “Я б і сама не відмовилась лягти в лікарню!”. І вона запропонувала позичити мамі її нову плястмасову сумку, прикрашену малюнками троянд, щоб класти туди мило і зубну щітку, коли мама йтиме до ванної.
“Ой, мамо, а як щодо халату, щоб ходити до ванної?”, раптом згадала про цю річ Еллі.
Мама на мить замислилась. “Ну, мені треба буде вдягати моє блакитне пальто.”
“Ой, багато з них не матимуть жодного халату, я певна”, вигукнула місіс Доерті, дивлячись на маму своїми лагідними голубими очима. “Твоє пальто таке ошатне, дорога місіс Бернерс.”
“Тепер мені тра' знову скласти всі речі до валізи”, сказала мама. “Де мої зубна щітка і гребінець? А носовички і цукерки, що їх дала Еллі?”. Вона склала речі до валізи, задоволена, як юна дівчина, що йде на перше побачення.
“Ми всі встанемо проводити тебе, дорогенька,” гукнула місіс Кроулі і дві жінки пішли напоїти чаєм свої родини.
Залишок вечора мама давала вказівки родині щодо всього, що вони мають робити без неї: треба поливати рослини, Лен має йти лягати рано, Вел має митися і т.д. і т.п.
Було зовсім пізно, коли додому прийшла тітонька Ґлед. Вона, як звичайно, зайшла до кімнати, майже невидима в її чорноих плащі і капелюсі, зїла вечерю, яку мама тримала для неї теплою, і нічого не сказала про великий пакунок, який вона принесла додому. Мама відіслала дітей до ліжка, тому що вони мали встати раніше, ніж звичайно. Мама мала бути в лікарні о десятій.
Тато, як звичайно, пішов до Півня випити пів пінти пива, і мама закінчувала прасування, коли тітонька Ґлед, не кажучи й слова, вручила їй пакунок.
“О, Ґлед! Що це?”. Потім вона крикнула”Ой!”, тому що вона не могла повірити власним очам. “Халат, чудовий халат! Ґлед, де ти його взяла? Не може бути, щоб він був для мене!”
“Я сама його зробила”, тихо пояснила тітонька Ґлед. “Я за безцінь придбала матеріял, і зробила цю річ в обідні години.”
“Але вона така чудова. У мене ніколи не було чогось подібного. Ти так добра до мене!”, зі сльозами на очах сказала мама.
“Ну, ти була доброю до мене, Мардж,” сказала тітонька Ґлед. “Ти прийняла мене, з твоєю великою родиною. Мені подобалось робити це для тебе.”
Мама обійняла маленьку жінку, а потім, коли цієї миті підійшов тато, вона обійняла і його, тому що не хтіла, щоб він подумав, його дарунок забуто.
Потім вона ще раз витягла нічнушку і показала її тітоньці Ґлед.
Потім мама одягла новий халат і пройшлася по кімнаті туди і сюди для дітей, які повставали, щоб глянути на цю чудову річ.
“Я маю піти й розповісти місіс Кроулі і місіс Доерті,” сказала Еллі, яка була ще в штанях і светрі. “Вони повинні побачити це, поки воно нове. Ох, мамо, тепер тобі не треба буде вдягати твоє голубе пальто.“
Родини Кроулі і Доерті ще не спали, тому вони одразу прийшли.
“Ти будеш найошатнішою жінкою в палаті”, гукнула місіс Доерті. “А тепер — всім спати, щоб бідолашна жінка могла перепочити.”
“Ти не хвилюйся,” сказала місіс Кроулі. “Я навідуватимусь і догляну господарство”.
“Ну ось! В моєму житті не було кращого вечора,” сказала мама, і пішла з татом до ліжка. “Мабуть, варто лягти в лікарню, щоб дізнатись, які є добрі люди!”
Тато того ранку повіз її до лікарні. Еллі пропонувала піти замість нього, але тато сказав, “ Ні, Британська Залізниця якось справиться без мене. Можу ж я доглянути свою дружину, коли вона хвора?”

Немає коментарів:

Дописати коментар