неділя, 6 травня 2012 р.

Глава 5. Ґламур.


Глава

Ґламур

Весь січень Еллі намагалася стати ґламурною. Вона придбала пляшечку лаку для нігтів і нафарбувала свої нігті. Єдиною проблемою було лише те, що від постійного миття посуду лак не тримався як слід. Весь час вона накладала нові шари лаку; але між ними потрапив бруд, і від того нігті дивно виглядали. У неї не було коштів, щоб купити рідину для зняття лаку.
Виглядає так, ніби на твоїх нігтях кров”, з огидою сказав тато.
Але Еллі не здавалась. Вона лягла спати з безліччю шпильок на її від природи кучерявому волоссі. Вона зробила це, “щоб зберегти зачіску, як вона сказала”. Але поки вона спала, шпильки повипадали і Дорін скаржилась, що це ніби спати в одному ліжку з їжаком. Еллі також витратила масу часу на те, щоб видалити імя Елвіса Преслі зі своїх штанів і вишити Іззі Вотерс. Це була довга робота, але Еллі вважала, що просто зобов'язана це зробити. Кожен, хто чув, як співає Іззі, погодився б з нею.
Найкращою подругою Еллі була Лу. Вони завжди ходили до школи разом, хихикаючи всю дорогу. Вони хихикали тому що все, що вони казали одна одній, звучало так смішно. Вони хихикали також тому, що були щасливі.
Мама влаштувала Еллі до церковної школи, тому що вона чула, що там менші класи і директорка намагається прищепити дітям гарні манери. Еллі школа сподобалась, особливо коли вона зайняла одне з перших місць в класі і її вчителькою була міс Флітвуд.
Міс Флітвуд була не схожа на інших, старших вчителів. Вона була дуже гарною і вчилася не тільки в педагогічному коледжі, а й в Оксфордському університеті.
Я думаю, вона класна”, сказала Еллі до Лу, коли дві дівчинки йшли до школи одного весняного ранку.
Не можу сказати, що я розумію все, про що вона говорить”, відповіла Лу, “але коли вона читає вірші, у мене по спині мурашки бігають. Це так чудово. А як вона дивиться на тебе, коли ти шепочешся чи рухаєшся”.
У неї є стиль, чи не так?”, спитала Еллі. “Вона не схожа на інших вчителів”.
Зовсім не схожа!”, погодилась Лу.
Будь ласка, міс Флітвуд, чи не могли б Ви прочитати Леді острову Шалотт?”, того ранку спитала Еллі на уроці анґлійських мови і літератури.
Клас схвильовано слухав виразний молодий голос вчительки. В тій таємничий леді було щось, що сподобалось їм.
О. міс”, сказала наприкінці Еллі. “Це треба було б поставити це по телебаченню і я певна, була б класна сцена, коли вона виходить і сідає в човен, і лежить, співаючи , доки не помре, і всі лицарі дивляться на неї — і все таке інше”.
Цікаво, як би сам Теннісон поставився до інсценівки своєї поеми для телебачення?”, сміючись, сказала міс Флітвуд. “Можливе, це більше сподобалось би Байрону. Він любив публічність. А зараз послухайте оце”. І вона прочитала вірш Байрона: “Іде вона в красі, як ніч”. Це справило таке враження на Еллі, що вона намагалася ходити в красі весь той тиждень, доки мама, не зустрівши її в парку, не спитала: “Ти що, скрутила собі в'язи?”
Ґламур!”, подумала Еллі. “Яка вже надія!”.
Ніхто навіть не пояснив Еллі, де ґламур починається і закінчується. Як на неї, це означало щось хвилююче і чарівне. Вона була певна, що це стосується Іззі Вотерса, тому що його спів ворушив щось всередині неї. Вона знала, що певні акторки були ґламурні, і деякий одяг, і деякі духи, і місця. Але тепер вона почала здогадуватись, що є більш рідкісний, більш складний різновид ґламуру, щось, що є в поезії, і про що знає міс Флітвуд. Тому то Еллі так багато думала про неї. Вона хотіла дізнатись таємницю, яку знає міс Флітвуд.
Молода вчителька не мала того явного сорту ґламуру, що деякі знамениті акторки. Вона не одягала норкові шуби і перла, натомість вона носила накрохмалені, чисті сорочки. Її охайна зачіска була гладенькою, але виглядала чудово, а у вухах вона носила маленькі перлинні кліпси. Від неї завжди пахло свіжістю: якимсь сортом чистого мила, несильними духами. Еллі не мала чітких ідей про те, якою має бути справжня леді, але на її думку, міс Флітвуд могла нею бути.
На уроках міс Флітвуд не було жодної метушні і сварок. Коли вона заходила, весь клас ставав спокійний і дисциплінований. Юна вчителька рухалась ґраційно і писала на дошці елеґантним почерком. Навіть її книжки мали пластикову обгортку. Її туфлі були дуже маленькі і гарні. Дівчата звикли зупиняти її в коридорі і питати: “Сьогодні у нас Ваші уроки? О, добре!”
Еллі почала наслідувати манеру одягатись міс Флітвуд. Вона намагалась роглядити свій дикий “кінський хвостик” і зробити охайну зачіску. Мама глянула на неї критично і промовила: “Не скажу, що твоя нова мода тобі дуже личить”.
Еллі також намагалася носити свіжі блузки. Вона знайшла одну білу блузку, яку принесла додому тітонька Ґлед, але на Еллі вона не залишилась свіжою. Дуже скоро вона вкривалась чорнильними плямами і сажею. До того ж, таку блузку треба було часто прати й прасувати, так що Еллі довелось облишити цю затію.
Наступного тижня вона побачила в кінознаминиту акторку, яка була одягнута в чорний светр, що обтягував її тіло, носила величезні золоті сережки і циганкуватий шарф. Еллі залишилась вірною міс Флітвуд, але вона негайно одягла старий светр, замалий для неї, мамині сережки і татів червоний бавовняний носовик.
Коли Вел почав її дражнити, вона з гіркотою в голосі вигукнула: “У такій сім'ї як наша, всі намагання марні. Я юна, я маю експериментувати, щоб знайти свій стиль”.
Еллі ніколи серйозно не думала про реліґію. Ніхто в родині не був набожним. Тато ніколи не ходив до церкви, і мама вважала за краще в неділю вранці довше залишитися в ліжку після п'ятьох днів праці. Вел давно відмовився ходити до церкви.
Щодо Дорін, то вона реґулярно водила Лена до недільної школи і вони повертались зпечатками в книжці. Ці печатки давали їм право брати участь в усіх недільних шкільних пікніках, екскурсіях і різдвяних вечірках.
В школі, де вчилась Еллі, було інакше. По четвергам пастор чи його замісник приходили до школи, щоб виголосити невелику проповідь. Нікому з дівчат не подобався замісник, тому що він був нудний, але всі вони любили пастора. Це був сором'язливий, неуважний чоловік, дуже схожий на університетського викладача. Він говорив дівчатам про все, що в нього було у цей час на думці, використовуючи слова, які багато хто з них не знали.
Звісно, дівчата багато що не розуміли, але пастор був добра людина і вони це відчували. Їм подобалось слухати його приємний м'який голос.
Того другого четверга лютого пастор прийшов, як звичайно, виглядаючи втомленим. Він почав з дівчатами розмову про добро і зло в світі. Дівчата просто сиділи і слухали, навіть не намагаючись зрозуміти. Навіть вчителі виглядали розгубленими. Тільки міс Флітвуд, здавалось, розуміла, про що йшла розмова.
Коли служба скінчилась, пастор зробив оголошення.
У травні ми збираємося провести у церкві вистав”, сказав він. “В ній йтиме мова про речі, про які я розмовляв з вами цього ранку. Там будуть мученики і святі і безліч звичайних грішників. Дехто з вас, можливо, захочуть взяти участь у виставі. Якщо так, будь ласка, запишіться у міс Вільсон. До побачення.”
Коли пастор пішов, почалася перерва і дівчата кинулись в роздягальну обговорити виставу.
Ти братимеш учать, Еллі?”, спитала Лу. “Я можу уявити тебе і себе як святих!”, і вона захихикала.
Я хочу бути однією з грішниць”, вигукнула Енні Бреґґ. “У мене будуть копита і хвіст!”
Дівчата почали кричати і штовхатись. Але Еллі була серйозна.
Замовкніть ви всі”, сердито крикнула вона. “Ви нічого не розумієте!”
Більшість людей все псують своїм базіканням, думала Еллі. Вона вирішила брати участь у виставі. Можливо, репетируючи день за днем, вона розгадає таємницю, яку знає міс Флітвуд.
На наповненому людьми дворі, де дівчата їли печиво і грали в горюдуба, сонячне тепло змусило її забути її негаразди. Сонце яскраво світило і ніби обіцяло Еллі, що одного дня вона розгадає найбільшу таємницю з усіх.


Немає коментарів:

Дописати коментар