субота, 5 травня 2012 р.

Глава ІV.


Глава ІV

Іспит “Одинадцять з половиною”

Наступною подію, що схвилювала родину, був іспит “одинадцять з половиною.”
Дорін жахливо його боялася. Вона не казала багато, але її очі почервоніли через те, що вона дуже багато читала, і вона вся вкрилася нервовим висипом. Мама дала їй якісь ліки, але це не дужу й то допомогло.
Давно вже треба відмінити цей “одинадцять з половиною”, сказала мама. “Не хвилюйся так щодо нього, Дор. Якщо ти складеш успішно, це означатиме тільки те, що у тебе буде більше домашньої роботи і твій тато змушений буде утримувати тебе в той час, коли ти вже сама повинна заробляти.”
Ти не хочеш, щоб я досягла успіху, мамо?”, сердито спитала Дорін.
Ні, якщо ти вкриваєшся висипом і родина не може увімкнути телек, тому що ти не можеш зосередитися. Я завтра відведу тебе до лікаря, щоб він дав тобі тонізуючий засіб.”
Я не можу піти до лікаря і змарнувати цілий ранок”, крикнула Дорін.
Мама зітхнула і здалася. “Ну, роби як тобі подобається”, сказала вона.
Але вночі перед іспитом Еллі прокинулась через те, що бідолашну Дорін нудило. Еллі злякалась і побігла будити маму.
Мама звикла до нічних тривог. Вона одразу встала, одягла старе пальто і сказали Еллі поставити чайник.
Бідолашна мама виглядала дуже втомленою. На її голові було багато бігуді, а її очі були все ще опухлі зі сну, коли вона швидко зайшла в кімнату дівчат і вклала Дорін, що тремтіла, назад до ліжка.
Не плач, дитинонько, мама тут.”
Дівчина, цокаючи зубами, лежала, в той час як мама вкривала її всима речами, які потрапляли під руку.
Ось, ось, до чого ти себе довела через той іспит!”, мама глянула на обличчя Дорін, зелене між двома “мишачими хвостиками” волосся на подушці. “Мені дуже хочеться затримати тебе завтра в ліжку.”
Ні, ні!”, Дорін спробувала встати, але знову впала, відчуваючи запаморочення. “Я маю піти на “одинадцять з половиною”. Я повинна скласти його, мама. Чи инакше я ніколи не буду вчителькою.”
Але можна бути не тільки вчителькою”, сказала мама. Але в душі вона знала, що бути вчителькою — призначення Дорін, що з того самого часу, коли вона стала ходити, вона гралася в школу. Вона садовила своїх ляльок в ряд і навчала їх, вона навчала кошеня бабусі, і навіть Лена. Її улюбленою іграшкою завжди була шкільна дошка.
Вчителькою, вчителькою”, вигукнула мама. “Не знаю, де ти цього набралась. Втім, ніколи не знаєш, якими будуть діти. Тут Ґлорі Еллі з головою, повною дурниць про кінозірок і ґламур, там Вел, якого, як я бачу, будь-якої миті можуть доправити до в'язниці. О, Боже, що в мене за родина! Не кажучи вже про те, що Лен тягне додому.”
Дорін намагалася щось сказати, але раптом її обличчя поблідло і її знов знудило. Коли вона лежала виснажена і порожня, Еллі принесла пляшку гарячої води. Мама не могла довше залишатися з дочкою. Вона мала одягтися і піти на роботу. Дорін лежала з закритими очима, вдячна за теплоту.
Але до восьмої години їй якось вдалось піднятись і вдягтися. За сніданком була суперечка, чи йти Дорін до школи. Тітонька Ґлед не брала в ній участи. Можливо, вона вирішила, що найкраще для неї буду, живучи в домі брата, робити вигляд, що вона невидимка. Вона рідко розмовляла під час їжі. Вона тільки иноді розмовляла з мамою по вечорам. Вона говорила тихо, і Еллі, лежачи в постілі, дивувалась з таємничих історій, які розповідала тітка.
Дорін нічого не їла. Вона ледве проковтнула трішки чаю.
Ти повинна бути в ліжку, моя дівчинко” , сердито сказав тато. Він терпіти не міг, коли діти хворіли. “Дівчатам не потрібно складати іспитів. Я не склав жодного за своє життя, але зі мною все гаразд, чи не так?”
Ой, облиш її”, сказала мама. “Якщо її нудитиме, значить, її нудитиме, і вона зможе повернутись додому. Але нехай вона спробує, бо инакше вона ніколи не пробачить нам за те, що ми її зупинили. Я піду з нею і скажу вчительці, що її нудило.”
Мама сказала Дорін одягти великий шарф і вивела її в холодний ранок.
Ти зможеш туди дістатися?”, спитала мама. Дорін хоробро кивнула. Під її очима були синці, а ніс почервонів від холоду.
Якщо тебе нудитиме, попросиш вчительку відпустити тебе додому,” сказала мама. Дорін знову кивнула. Вона боялася говорити. Все, про що вона думала — це дістатися до парти і сісти. Вона сказала собі: “Якщо я візьму участь в іспиті, вони дадуть мені закінчити його иншого дня.” Вона твердо вирішила стати вчителькою і поїхати в якусь далеко країну навчати тубільних дітей. Вона просто не могла відмовитись від цієї ідеї. Ця скромна, сором'язлива дівчина була такою самою шукачкою пригод, як і Вел і Еллі, тільки вона була більш цілеспрямованою, ніж вони. Коли мама і Дорін проходили повз аптеку, церковний годинник пробив дев'яту. Школа починала працювати з чверті на десять. Мама зупинилась і глянула на аптеку. “У них має щось бути від нудоти,” сказала вона. “Я чула про одну річ. Ходім, Дорін, і вони дадуть нам дещо, що тобі допоможе.”
Ні, мамо, ні”, крикнула Дорін. “Я не піду. Від цього я буду почувати себе ще гірше.”
Не мели дурниць”, гукнула мама і штовхнула дівчинку до дверей. “Ти хочеш бути вчителькою чи ні? Тоді слухайся маму.”
Коли вони зайшли, мама сказала містеру Джимсона, що стояв за прилавком: ”Мені треба щось, щоб привести до ладу шлунок цієї дівчинки.”
Містер Джимсон посміхнувся. Він добре знав маму, тому що вона часто купляла у нього тонізувальний засіб для себе чи трішки мозольного пластиря. “Що з цією маленькою леді?”, спитав він.
У неї сьогодні “одинадцять з половиною”, і її нудить, бідняжку. Будь ласка, поспішіть. Ми маємо чверть години, щоб довести її до ладу.”
Ну, ну”, вигукнув містер Джимсон. “Не хвилюйтесь, я дам цій маленькій леді коктейль, що здатен зупинити землетрус. Одну хвилинку,” і він щез.
Сядь, Дор”, сказала мама, сідаючи і випроставши свої опухлі ноги. “Сидіти не дорожче, ніж стояти”.
Дорін сиділа і тремтіла.
Ось”, сказав голос аптекаря. “Випийте це. Скоро ви відчуватимете себе добре.”
Рукою, що трусилась, Дорін взяла склянку, почала пити і закашлялась. Її очі наповнились сльозами. “Я — я не можу”, задихаючись, сказала вона. Коктейль пік її горло і мав сильний, дивний смак.
Випий”, наказала мама. “У нас залишилось лише п'ять хвилин.”
Дорін закрила очі і випила. В її шлунку було ніби полум'я. Але вона мала успішно скласти іспит. Вона мала стати вчителькою. Вона вип'є що завгодно, аби добитися успіху.
Вона не пам'ятала багато чого на шляху до школи; вона не чула, що мама пояснювала вчительці. Коктейль почав діяти. Жахливий холод і солодке почуття відсутности. Натомість прийшло дивне відчуття, ніби в її шлунку горить маленьке багаття. Коли вона сіла за свою парту і їй дали завдання, вона раптом відчула себе легкою і бадьорою, майже безтурботною. Дорін від природи була панікеркою. Але коктейль, діючи на голодний шлунок, звільнив її від усих турбот. Вона відчувала себе так, ніби вона може співати чи танцювати, чи злетіти в повітря.
Першим завданням було написати твір. Було чотири теми на вибір, але Дорін не вагалася. Вона одразу впізнала свою тему.
Ким я хочу бути, коли я виросту”, написала вона в верхній частині сторінки. “Якщо я не зможу бути вчителькою і поїхати в якусь далеку країну навчати, я помру з горя...” Вона писала і писала своїм ясним охайним почерком про все те, що вона ніколи нікому не розповідала, вси глибокі бажання свого серця. Вона описала радість, яку вона знайшла б у вчителюванні, і її бажання прищепити иншим людям любов до навчання. Ліки дали їй дивну, чудову свободу, так що слова легко виходили з під її ручки, і те, що вона писала, було незвичним для одинадцятирічної дівчинки.
Ліки так само допомогли їй в арифметиці, але вони почали втрачати свою дію до того часу, коли вона здавала тест на інтелект.
Тепер вона відчула, що її шлунок зовсім порожній, і її голова почала плисти. Але її тримало почуття її призначення. Вона розв'язувала такі завдання як: ”Якщо Джеймс є братом Генрі, а Генрі має шістьох дітей, які стосунки мають ці діти до батька Джеймса?” Вона розглянула і склала в належному порядку вси види і квадратів і крапок, знайшла синоніми і відповіла на абеткові питання і т.д. і т.п. Її акуратний, точний розум допоміг їй, коли ліки втратили свою силу.
І потім, так дивно працює нервова система, у той самий момент, коли іспит скінчився, вона відчула себе зовсім добре і, прийшовши додому, з'їла за обідом величезну порцію.
Як успіхи?”, спитала вся родина.
Все гаразд”, відповіла Дорін. “Веле, передай хліб.
Ну ось, що я казала?”, мама з тріумфом сказала татові. “Як бачиш, просто нерви.”
Освіта для жінок дурниці й нічого більше”, сказав тато. Хлопці з бару “Півень” казала це минулого тижня.
Вони бояться, що їх жінки будуть занадто розумними”, сміючись, сказала мама.
Але Дорін не слухала. Вона раптом почервоніла. Вона відчула жахливе, гаряче відчуття сорому, коли почала згадувати, що вона написала у творі, вси її інтимні думки і мрії. Що екзаменатори, ці холодні, критичні люди, подумають про неї. Вона мають вирішити, що вона повна ідіотка! Який жах! Вони сміятимуться з її твору, і це буде цілковитий провал.
Мама глянула на свою дочку. “Зараз ти не повинна більше нічого робити, Дор. Лише одну річ. Ти можеш сісти і дивитись телек, і ніяких дурниць.”





Немає коментарів:

Дописати коментар