середу, 23 травня 2012 р.

Глава 8. Садиба.


Глава 8.

Садиба.

Прийшла весна, і в парк дійсно прийшло життя. Всі матері повиходили зі своїми колясками і гуляли з ними або ставили їх попід деревами. Літні чоловіки винесли свої шахи і доміно і грали в серйозні ігри. Скоро мали зацвісти білі і рожеві квіти. Воркували голуби, горобці билися за крихти, які кидали їм матері, і стара качка, як звичайно, збудувала своє гніздо на острові посеред маленького ставка. Всюди бігали школярі, і їхні повітряні змії ширяли високо в небі.
На ігровому майданчику теж було повно дітей. Вони співали, їздили на велосипедах, ковзали на роликах і копали. Жінка, яка відала майданчиком, не мала і миті спокою. Весь час вона за щось шпетила дітей, особливо хлопців, які кидались піском в очі один одному.
Я б не помінялася з нею і за тисячу фунтів”, казали всі матері.
В маленькому гаю за тенісним кортом трава була вже зелена. Діти бігали крізь той гайок, подивитись, чи вже приїхали фургони з травневим ярмарком. Так що в кожному кутку парку щось відбувалось.
Мама і тато рідко коли виходили за межі кварталу чи вулиць довкола парку, хіба що по дорозі на роботу. Тато спускався до залізниці, яка була приблизно в милі в напрямку річки, і коли мама працювала, вона їздила на автобусі прибирати свій офіс. По вечорам тато ходив до “Півня” випити кухоль пива й поговорити з друзями, але мама не мала навіть такої можливості. До того часу коли вона готувала чай, закінчувала прання,пришивала кілька ґудзиків, відправляла дітей спати і була рада сама піти спати.
Так що для неї було великою подією, коли два чи три рази на рік вона їздила в гості до батьків, у яких був невеликий город неподалік Лондона, продажем овочів з якого вони жили. Іноді, коли вона їхала в суботу, вона брала з собою когось з дітей, щоб похвастатися ними перед бабусею, але це було не часто, оскільки коштувало грошей.
Одного разу, коли Лен одужав, а мама все ще була дома, вони з Еллі поїхали до бабусиної садиби разом. Мама весь тиждень виглядала такою втомленою, що Еллі боялася, вона не зможе поїхати, і Еллі постійно поглядала на маму, подивитись, як вона, зі страху, що поїздку буде відкладено.
Нема чого дивитись на мене кожні дві хвилини, Ґлорія”, трішки сердито сказала мама. “тому що я не цукор і не розтану до суботи”.
Отже, ми дійсно їдемо?”
Звісно. І ти краще вимий своє волосся, випери найкращі рукавички, і приготуй панчохи. І запам'ятай, Ґлорія, я не візьму тебе, якщо ти одягнеш свої штани. Це годиться тут, але не сподобається бабусі. Ти одягнеш спідницю!”
Увечері в п'ятницю в квартирі була жахлива метушня. Мама і Еллі мили своє волосся і готували все для поїздки. Нарешті мама сіла перед електричним комином і стала давати Дорін вказівки, як спекти пиріг, який вже був майже готовий.
Я поставлю його в піч перед тим, як піти, і навіть ти, Дорін Бернерс, з цим впораєшся”. (Всі знали, що Дорін терпіти не може домашню роботу будь якого сорту). “Втім”, вела далі мама, “мені шкода чоловіка, який тебе пошлюбить, бідолашний хлопець”.
Я не збираюсь одружуватись”, сказала Дорін сердито, тому що вона теж хотіла поїхати до дідуся і бабусі. “Мама, я вже так довго не була в садибі”.
Коли ти їздила останнім разом, тебе нудило в автобусі”, відповіла мама, повертаючи до комину інший бік голови.
Але тепер я старша”, заперечила Дорін.
Це не означає, що твій шлунок став сильніший. Згадай-но “одинадцять з половиною”! Ні, Дор, цього разу я не можу ризикувати. Будь розумницею, залишайся дома”.
Еллі на ніч повішала весь свій одяг на стілець, щоб бути готовою на ранок: її найкращу куртку, коричневу сукню, чисту спідницю, панчохи, рукавички і добре вичищені туфлі. Автобус від'їжджав від “Півня” о десятій, тому не можна було гаяти часу. Тато все ще не працював по суботам, тому він міг залишитися вдома і наглянути на Леном і приготувати обід.
Був перший справжній весняний день, коли мама і Еллі йшли крізь парк. Трава пахла свіжістю, птахи співали, сонце яскраво світило. Все це видавалося дивом після довгої темряви зими. Душа Еллі була сповнена радости, коли вона сідала в автобус.
Це був гарний автобус зі зручними сидіннями. Мама сказала: “Можеш сісти біля вікна, Ґлорія, і дивитись навколо, оскільки я завжди одразу засинаю”.
Але Еллі ні на мить не закрила очей протягом всієї дороги, тому що вона так рідко вибиралась з дому.
Коли автобус їхав по дорозі, вона смоктала цукерки, які взяла в подорож, і раділа всьому, що бачила: великим крамницям з бавовняними сукнями, виставленими у вітринах,
квітам на прилавках, собакам, вродливим поліціянтам на перехрестях. Вона трішки подумала про Іззі Вотерса і зацікавилась, що б він подумав, якби вона написала до нього листа, просячи автографа. Коли вона слухала Іззі по радіо, вона забувала всі свої негаразди і почувалась щасливою.
Так, це непогано. Сидиш і нічого не треба робити”, сказала мама, її очі закрились, а голова схилилась вбік на плече Еллі. Незважаючи на завите волосся і помаду, мама мала доволі втомлений вигляд, коли спала.
Автобус їхав і їхав, аж допоки не зупинився в селі Вічвуд. Мама і Еллі вийшли, почуваючись дослідниками, що прибули до якогось далекого і дикого краю. Еллі вважала Вічвуд глибокою глушиною, тому що ніколи не мешкала поза Лондоном, ніколи не покидала його, за винятком поїздки на день до моря. Але сказати по правді, це село було майже передмістям.
Мама йшла попереду, з трудом йдучи на туфлях з високими підборами, по вуличці, що вела до садиби. Еллі йшла поряд, виглядаючи цього разу охайною школяркою в спідниці.
В кінці вулиці стояла стара садиба. Перед нею був гарний сад, повний весняних квітів, а позаду — город з акуратними рядками ранніх овочів. Перед дверима квітувала вишня, а на кам'яних ступенях сиділа чорна кицька.
Як тут чудово!”, вигукнула Еллі. “Я вже забуло, яке все тут миле”. І вона підстрибнула.
Дивись, веди себе пристойно”, нервово сказала мама. І сама нічого не бери, чекай, поки тобі запропонують”.
Вони відчинили хвіртку і пішли по стежці до садиби. Бабуся відчинила двері. Вона виглядала як завжди: в охайному коричневому жакеті, чорній спідниці, поверх якого був одягнений великий білий фартух. Її тонке сиве волосся було гладенько стягнуто в жмут на потилиці; але вона не видавалася схожою на справжню літню жінку, тому що була жвавою і веселою.
Гарно витріть ноги”, сказала вона, “і заходьте. Вітаю, Марджорі”, вона поцілувала маму і повернулась до Еллі. “Батечки, як виросла Ґлорія! Вона практично молода жінка. Хоча чому б було не назвати її Мері чи Кейт, чи дати якесь інше скромне ім'я, я не знаю. Ґлорія!”, пирхнула вона. “Одного цього досить, щоб дівчинка загордилась”.
Мама розсміялася. “Не хвилюйся. Вона й так надто високої думки про себе”.
На вас чекає чашка чаю. Думаю, ви з задоволенням вип'єте одну”. І бабуся повела їх у будинок.
Мама, яка дуже любила читати жіночі журнали, які офісні друкарки викидали в сміттєві кошики, обладнала свою кухню за останнім словом моди. Вона обклеїла чотири стіни двома ріжними шпалерами, а занавіски придбала иншого стилю, так що в цілому кухня справляла дещо химерне враження. Але бабусина кухня дуже відріжнялася. Ніхто не осучаснював садибу і тому кухня виглядала, як багато років тому. Вона не мала якогось особливого кольору. На стінах було розвішано малюнки і порцелянові тарілки, а полиці являли собою справжній музей маленьких прикрас. Але найкращим з усього, звісно, була шкляна тростина, заповнена тисячами цукерок, рожевих і білих. Із самого раннього дитинства Еллі хотіла мати ту тростину.
Після того як бабуся розпитала про здоров'я всієї родини, вона глянула на маму у сказала Еллі: “Зараз ідіть, місс, знайдіть вашого дідуся і скажіть йому, що його чай буде готовий за десять хвилин”.
Еллі знала, що бабуся хоче погомоніти з мамою, тому вона схопилася, пробігла крізь маленьку кімнату, де бабуся готувала на старій гасниці, і вибігла у великий сад позаду будинку.
Було справжнім задоволенням гуляти по такому гарному, охайному саду. Бабусь працював у саду і його старий брунатний одяг був одного кольору з землею.
Лишеньки, та це ж наша Ґлорія!”, вигукнув дідусь, і поцілував її. Від нього пахло землею і тютюном. Він був літньою людиною, але його зморшкувате обличчя було рожеве і він постійно посміхався. Це від нього мама успадкувала свою веселу вдачу, яку вона передала Еллі. “Чому ти так довго не приїжджала побачити свого старого дідуся?”, спитав він. “А ти все ростеш і гарнішаєш. Хлопці липнутимуть до тебе, як бджоли до меду.” Він щипнув її руку.
Вони сказали, що чай буде готовий за десять хвилин”, сказала Еллі, в який уже раз усвідомивши, наскільки їй подобається її дідусь.
Літній чоловік посміхнувся. “Це означає, що жінки не хочуть нашої присутности зараз. Вони хочуть посекретничати. Ходім. Я покажу тобі сад і нарву для тебе гарний букет квітів”.
Дідусь і Еллі повільно пішли по садовій стежці, і він розповідав їй про все, що вона бачила, і про те, як багато він має негараздів з усима видами шкідливих комах, і Еллі дуже здивувалась, дізнавшись, як багато гидких створінь у цій країні.
У місті є лише блощиці і мухи”, сказала вона.
Я б одразу впав і вмер, якби мені довелось жити в смердючому старому місті”, сказав дідусь.
Коли вони повернулись, мама і бабуся, очевидно, вже набалакались. Вони сиділи біля вогню з чашками в руках, готові прийняти дідуся і Еллі.
Ви витерли ноги і зачинили чорний хід?”, спитала бабуся.
Еллі сказала “так” і сіла на маленький стільчик біля вогнища, почуваючись якоюсь хрестоматійною героїнею, а зовсім не Ґлорією Алілуя з будинку Магнолія. Бабусі кожному могла прищепити гарні манери!
Поки дорослі розмовляли, Еллі розглядала все довкола, дивуючись, як сильно їй до вподоби садиба. Здавалося, що вона стоїть тут вічність, і бабуся з дідусем не мешкали де інде. У міських квартирах люди завжди рухались і змінювались, але все це, можливо, тому, що під ними нема шматка справжньої землі. “Думаю, якби я виростила квіти, я б ніколи не пішла і не полишила їх. Тут так тихо, ніхто не кричить, як у квартирах. Я б хотіла тут мешкати”, казала собі Еллі.
Перед обідом бабуся відвела своїх відвідувачів нагору, щоб вони причепурилися, і принесла їм трішки води, щоб мама і Еллі могли вмитись. У садибі водогону не було.
У них був гарний обід: свинина і овочі з городу, а потім вони пили міцний чай з яблучним пирогом і сметаною. Коли вони наїлися і відпочивали перед миттям, Еллі наважилась спитати про шкляну тростину.
Я подарував це твоїй бабусі”, сказав старий садівник, посміхаючись всим зморшкуватим обличчям. “Я придбав це на травневому ярмарку”.
Раптом бабуся теж розсміялася і цієї миті вона виглядала зовсім молодою. “Це було тоді, коли я працювала доглядачкою в маєтку”.
Ану, розкажи Ґлорії цю історію”, вигукнула мама, яка після їжі і відпочинку виглядала значно краще. “Мені подобалось слухати її, як я була дівчинкою”. І тоді було розказано історію кохання бабусі і дідуся.
Бабуся працювала нянькою у великому будинку в Сасексі — маєтку — і дідусь влаштувався туди садівником. Обидва вони тяжко працювали з рання до ночі. Служницям не дозволялося мати залицяльників. Їм навіть не дозволяли розмовляти зі слугами-чоловіками у маєтку.
Але дівчата мали проводити всередину садівників, що приносили фрукти, овочі чи квіти”, сказала бабуся, “хоча старша нянька спустила б з нас, дівчат, шкуру, якби побачила, що ми розмовляємо з ними, і ось так я познайомилась з ним”, вона кивнула головою на свого чоловіка.
Дідусь хихикнув. “Твоя бабуся була гарна дівчина. Я співав у церковному хорі і звик бачити служниць, які ходили до церкви. Вони одягали скромні чорні капелюшки без жодної квітки на них. Коли я помітив твою бабусю, я раз чи два розмовляв з нею в саду. Якби старий Спрот, старший садівник, побачив нас, він би мені всипав перцю.
Втім”, вів він далі, “ані старий Спрот, ані старша нянька не могли заборонити ярмарок, що проходив у місті, і коли був вихідний Ґерті, я зустрів її там.
Бабуся перебила його. “Сміливо прийшов і запросив мене покататись на конях. Подумати тільки!”
І ти погодилась?”, спитала Еллі.
Погодилась, тільки пізніше”, сказав дідусь. “Це було після того, як вона побачила цю тростину. Я сказав їй: “Тепер, моя дівчино...”
Годі”, різко сказало бабуся, але при цьому вона зашарілася.
В будь-якому випадку, я купив їй цю палицю, хоч вона й казала не робити цього”.
Як же я могла віднести її додому? Старша нянька спитала б мене, де я дістала цю річ!”
Потім ми пішли до ворожки”.
Тепер, Берте, дійсно годі”
І знаєте, що сказала ворожка?”, вів далі дідусь з посмішкою, не звертаючи уваги на слова бабусі. “Ворожка, справжня циганка, з золотими кільцями у вухах, сказала твоїй бабусі: ”Твій молодий чоловік, моя дівчино, їздить високим конем. Так я вперше дізнався, що твоя бабуся зналася з нашим конюхом”.
Я ніколи не зналася з ним”, заперечила бабуся.
Дурненький хлопець, він був надто високої думки про себе”, сказав їй дідусь. “І потім”, продовжив він, “циганка, посміхаючись, сказала Ґерті: “Так, моя дівчино, твій молодий чоловік їздить високим конем, але ти з ним не одружишся. Чоловік, який пошлюбить тебе, вдарить тебе великою палицею”. “Ні, такого не буде”, крикнула твоя бабуся, “жоден чоловік ніколи не битиме мене”. “Хіба?”, сказав я, взяв шкляну тростину, про яку вона вже забула, і вдарив її! Всі ми розсміялися. Коли тієї весни старий садівник помер, я отримав його садибу, ми одружилися і живемо тут, відколи сюди переїхали.
В автобусі, по дорозі додому, мама спитала: “День сподобався?”
Так”, вигукнула Еллі. “Знаєш, мамо, я б хтіла жити в бабусині часи. Це звучит так романтично, навіть не бути допущеною зустрітися зі своїм судженим і таке инше”.
Це була важка праця за низьку платню”,сказала мама.”Але ось що я маю сказати тобі, Ґлоріє. Я чекала, доки не стрінуся з бабусею, але ти маєш взнати рано чи пізно. Наступного місяця я збираюсь на операцію, так що ти і тато маєте якось справитись. Я все відстрочувала і відстрочувала її, але тепер лікар заказав мені ліжко у шпиталі”.
Мамо”, крикнула Еллі, відчуваючи, що світ навколо неї раптом став сумний і похмурий. “Як довго тебе не буде?”
Десь місяць. Я знаю, ти зробиш все можливе, і тато тобі поможе.”
З тобою все буде гаразд, чи не так, мамо?”, з відчуттям страху спитала Еллі, раптом відчувши небезпеку.
Звісно, так. У мене нічого серйозного. Я буду цілком здорова”, вигукнула мама і розсміялася своїм звичним, веселим сміхом.





Немає коментарів:

Дописати коментар